Сьогодні не про Фонд чи донати. Просто трохи рефлексії. У медіапросторі зараз часто можна зустріти тези, щодо того, як усі ми подорослішали за місяці війни. Не тільки діти – це окрема тема. Але усе суспільство, кожен з нас. У 2014 році в «Підтримай армію України» ми здавалися собі ну ду-у-у-же дорослими. Але тепер відчуваємо, що пройшли не 8-річний, а якийсь довжелезний багатолітній шлях. Причому тільки за останні місяці. Що відбувається? Чи ви відчуваєте те саме?
Comentarios